Відбулася ця історія дуже давно. Було це в післявоєнні роки. Тоді я був хлопчиськом, і жив в селі разом з бабусею і мамою. Мені було 11 років, а братові Колі – 9 років. Поруч з нашим селищем був невеличкий лісок.
Серед сільських хлопців ходили чутки про примару чорної старої, яка бродить по лісі і забирає з собою хлопчиків. Після зустрічі з нею ніхто практично живим додому не повертається. Звичайно, старші хлопці вважали, що всі ці історії – плід дитячої фантазії.
Одного разу я з братом і ще двома хлопчиками вирушили в ліс по гриби. Довго ми бродили і схоже заблукали. Вийшли на галявину, за якою знаходився занедбаний цвинтар. Раптом за нашими спинами щось скрипнуло. Ми обернулися і побачили стару. Вона була одягнена у все чорне. Йшла вона повільно, але впевнено в нашу сторону.
Ми, звичайно, дуже злякалися, покидали козуби і кинулися навтьоки. Довго бігли, вибилися з сил, але все-таки змогли повернутися в рідне село. Коли прийшли в себе, то помітили, що немає поруч з нами нашого друга – Гришки.
Побігли по домівках і розповіли батькам, що він загубився. Про зловісну стару вирішили нічого не розповідати, тому що подумали, що нас приймуть за брехунів. Всім селом шукали Гришу близько тижня, обійшли весь ліс, але так і не знайшли. Згинув хлопчина безслідно в лісі.
Минуло багато років з того часу. Я вже і сам постарів. Давно переїхав жити в місто, але батьківський будиночок в селі не продав і періодично туди навідуюсь. Мало хто там залишився. Молодь в місто уїхала, тільки люди похилого віку.
Коли я в село приїжджаю, то частенько навідуюся в гості до тітки Наталі, яка мене років на 15 старше. Я її з дитинства знаю. Чоловік у неї давно помер, діти роз’їхалися, а сама вона вже зовсім старенька стала. Я часто приношу їй гостинці і по господарству допомагаю.
Якось раз за чашкою чаю, я згадав про Гришку і розповів їй як все було насправді. Наталя розуміюче покивав головою і розповіла мені про те, ким ця стара була насправді…
Виявляється, в сусідньому селі ще до війни жила сім’я: бабка Соня, її дочка Аня з чоловіком Іллею і онук Альоша. Перед самою війною вирушила Соня зі своїм онуком в гості до рідні в сусіднє село, поруч з яким знаходиться ліс. Поки бабуся спілкувалася з родичами, хлопчик втік в ліс і там пропав. Так його і не знайшли. Сильно Соня побивалася з цього приводу, навіть намагалася руки на себе накласти, але добрі люди її врятували.
Згодом через тяжку провину зовсім збожеволіла стара. Примарилося їй, ніби ходить внучок по лісі, плаче і її кличе. Пішла Соня з дому в ліс жити, і після цього ніхто її більше не бачив. Потім війна почалася і про неї всі забули.
Однак існує легенда, що неприкаяна душа баби Соні так і ходить по лісі в пошуках внука. Будь-якого хлопчиська, який забрів у ліс, вона намагається зловити і собі забрати. І якщо виходило у неї це зробити, то більше ніхто того хлопчика не бачив …
Невідомо, скільки хлопців згинуло в тому лісі. Але ходять чутки, що і зараз в сутінках лісової гущавини грибники іноді помічають силует старої в чорному одязі…