Чудотворець Сергій Радонезький (в миру Варфоломій) є засновником й ігуменом Троїце-Сергієвої Лаври. Він народився 3 травня 1314 року під Ростовом в родині бояр Кирила і Марії. Батьки мали трьох синів: старший – Стефан, середній – Варфоломій, молодший – Петро.
У віці семи років Варфоломія віддали вчитися грамоті, але навчання просувалося зовсім погано. Брати хлопчика швидко вивчили грамоту, а він навчався повільно і нестаранно, незважаючи на старання вчителів і докори батьків. Існує повір’я, що Варфоломій на полі під дубом зустрів таємничого старця, який щиро молився. Після закінчення молитви хлопчик повідомив йому, що не може опанувати грамоту і попросив помолитися за нього. Старець погодився допомогти. Після прочитання молитви він дав Варфоломію шматочок святої просфори і передбачив, що з цього дня хлопчик знатиме грамоту краще своїх братів. Це пророцтво незабаром підтвердилося. Ця розповідь лягла в основу картини Михайла Нестерова «Бачення юнакові Варфоломію», оригінал якої зараз знаходиться в Третьяковській галереї.
У підлітковому віці Варфоломій особливу старанність проявив до суворого посту і молитви: в середу і п’ятницю він нічого не їв, а в інші дні харчувався хлібом і водою; ночами часто не спав і молився. Такі подвиги сина дуже турбували його мати, що стало причиною деяких розбіжностей між ними.
Через часті татарські набіги на Русь, тяжкі данини і ординські збори сім’я Варфоломія зубожіла і була змушена переселитися ближче до Москви в селище Радонеж. Сталося це, коли хлопчикові виповнилося 12 років.
Ще за життя батьків Варфоломій вирішив присвятити себе чернецтву. За одними даними, батьки були проти такого рішення, і батько до самої своєї смерті не благословив сина, за іншою версією, мати з батьком схвалили це рішення, але попросили дочекатися їх смерті.
Відомо, що після смерті батьків Варфоломій віддав молодшому братові свою частку спадщини і відправився в монастир, де були поховані його батьки і проживав старший брат Стефан. Він умовив Стефана піти до Радонезького лісу, де разом з ним звів храм Живоначальної Трійці.
Після довгих пошуків брати знайшли підходяще пустельне місце, розташоване недалеко від води. Спочатку вони спорудили келію, а потім невелику церкву, яка згодом стала основою знаменитої Троїце-Сергієвої Лаври, самого ж Сергія в народі прозвали ігуменом землі Руської.
Згідно з житієм, Стефан недовго жив в пустелі зі своїм братом. Відлюдницьке життя здавалося йому важким і сумним. Незабаром він залишив Варфоломія, який полюбив пустельне проживання, і відправився в Москву, де оселився в Богоявленському монастирі. Тут він познайомився з майбутнім митрополитом Алексієм. Коли про чесноти старшого брата дізнався великий князь Симеон, то звелів митрополиту Феогносту звести Стефана в священицький сан, а потім зробив його своїм духівником.
Залишившись в повній самоті, Варфоломій закликав ігумена Митрофана і від нього прийняв постриг під іменем Сергія, тому що в той день Церква згадувала мучеників Сергія і Вакха. Прийняв чернецтво Варфоломій по одним джерелам – у віці 20 років, за іншими – у 23.
Через деякий час навколо Сергія почали селитися монахи, поступово їх кількість збільшилася до 12 осіб. Згодом число учнів значно зросло. Передбачувана дата заснування Троїцького монастиря – 1342 рік. Першим ігуменом заснованого монастиря був Митрофан, другим – Сергій. З 1354 року Володимиро-Волинський єпископ Афанасій присвятив його в сан пресвітера. Сергій заборонив ченцям просити подаяння, поставивши правилом, щоб всі вони жили від своєї праці.
У 1374 році померла княгиня Уляна (вдова Івана Калити) – власниця наділу, на якому був розташований монастир, і Радонеж перейшов у володіння князя Володимира Андрійовича. Князь став часто відвідувати монастир, організувавши постачання його всім необхідним.
За словами сучасника, преподобний Сергій лагідними і тихими словами впливав на найзапекліші серця. Неодноразово він приміряв князів, ворогуючих між собою.
Преподобного Сергія дуже шанував князь Дмитро Донський, який просив у нього благословення на війну з татарським князем Мамаєм. Сергій Радонезький особисто благословив князя і його військо на перемогу в Куликовській битві (1380) і дав йому в сподвижники двох своїх ченців: Андрія Ослябю і Олександра Пересвіта, які загинули під час битви.
Сергій заснував ще кілька монастирів:
- Старо-Голутвин (Колома);
- Георгіївський на Клязьмі;
- Висоцький монастир.
Настоятелями в усі ці обителі він поставив своїх учнів.
Святий виховав чимало послідовників:
- Ферапонт (Ферапонтів монастир);
- Сава (Саввін-Сторожевський монастир);
- Сильвестр Обнорський (Воскресенський монастир на Обнорі);
- Кирило (Кирило-Білозерський монастир) та ін.
З преподобним Сергієм пов’язані численні чудеса. Перший укладач житія преподобного, Єпіфаній Премудрий, розповідає про диво, що передує народження майбутнього святого. Марія, вагітна Варфоломієм, в одну з неділь увійшла до церкви під час співу святої літургії. Перед читанням Євангелія несподівано «дитина почала кричати в материнській утробі». Другий раз крик повторився перед співом «Іже херувими», а після вигуку ієрея: «Будьмо уважні, свята святих!» Немовля втретє голосно закричало.
Багато чудес відбулося за молитвою святого:
- Створення джерела. Ченцям доводилося приносити собі воду здалеку, у зв’язку з чим з часом виникли нарікання. Тоді преподобний знайшов рів з невеликою кількістю дощової води і створив над ним молитву, після чого в цьому місці відкрилося рясне джерело питної води.
- Воскресіння отрока. Син одного місцевого жителя тяжко захворів, і батько вирішив віднести його до преподобного Сергія. Коли ж чоловік зайшов до святого, щоб попросити помолитися про хворого, його син помер. Убитий горем батько відправився за труною. Поки він був відсутній, преподобний помолився над померлим – і дитя ожило.
- Зцілення хворого безсонням, який не їв і не спав протягом 20 днів.
- Зцілення біснуватого вельможі.
- Зцілення грецького єпископа, який, слухаючи розповіді про Сергія Радонезького, не хотів їм вірити. При зустрічі з преподобним на єпископа напала сліпота, і йому довелося розповісти про свою невіру, після чого святий повернув йому зір.
Помер преподобний Сергій Радонезький 25 вересня (8 жовтня за новим стилем) 1392 року. Перед смертю він заповідав братії зберігати чистоту православної віри, дотримуватися однодумності, душевної і тілесної чистоти, нелицемірної любові, утриматися в їжі і питті, віддалятися від злих бажань, мати старанність до смирення.
Молитовне звернення до святого допомагає в лікуванні різних хвороб, в тому числі сліпоти і безсоння, а також у розвитку розуму у дітей.
У народному календарі день пам’яті преподобного Сергія Радонезького отримав назви Сергій-капусник (курник), капустки. На Русі святого вважали охоронцем курей.
Ця домашня птиця для селянської родини мала особливе значення. Хворих виходжували курячим супом, а відварну курятину давали найслабшим – людям похилого віку та дітям, яким за віком вже дозволялося вживати м’ясо. Без курячих страв не обходився жоден святковий стіл. Вірили, що через цю птицю з людьми розмовляє сам Бог, а її яйце є початок всіх початків.
На Сергія рубали капусту – всією сім’єю заготовляли її на зиму: дорослі очищали і сікли качани, діти чистили моркву, а люди похилого віку її різали. Капусту з морквою засипали сіллю, товкли, перемішували і закладали в діжки.
Прикмети дня:
- Якщо на Сергія випав сніг, то на Михайлов день (21 листопада) встановиться зима.
- Перший сухий сніг віщує врожайне літо.
- Якщо до цього дня листя з берези не опало, то сніг випаде пізно.
