Схід і захід – сторони світу, пов’язані з добовим сходом і заходом сонця, змінною дня і ночі. У слов’ян традиційно протиставлювані частини світу. Наприклад, в народній традиції слов’ян схід традиційно був пов’язаний з чоловіком і з поняттям початку, а захід – з жінкою і з поняттям кінця. Селяни вірили, що на сході живе Бог, а на заході – сатана. Тому на схід зверталися з молитвою, а на захід – з прокляттям. Фактично, протиставлення заходу сходу подібно протиставленню в народній традиції дня і ночі, лівого і правого, верхньої та нижньої частини, хорошого і поганого, літа і зими.
Протиставлення заходу і сходу безсумнівно пов’язане зі спостереженнями за сонцем, що сходить. Рух сонця протягом дня відігравав велику роль в древніх віруваннях: неспроста навіть церковні ходи рухалися посолонь (тобто за сонцем). У понятті древніх слов’ян, щоранку сонце народжувалося на сході, а в кінці дня згасало і вмирало на заході. З цієї причини схід вважали щасливою, благодатною стороною, а захід – навпаки. У народі вірили, що саме на сході знаходиться світлий рай, царство вічної молодості і весни, а захід слов’яни отожествляли з ідеєю пекла і смерті, сумного царства вічного холоду і темряви.
Співвідношення «хороший» і «поганий» визначає смислову символіку сходу – праведність, святість, справедливість, добробут, достаток, початок, життєвість і заходу – лихо, неправедність, нечистота, завершеність, смертність.
За народним переконанням, на захід, де згасає сонце, і спрямовуються душі покійних, про що говориться в різних повчальних писаннях.
Схід-захід в народних легендах, обрядах і прикметах
За однією з вологодських легенд, Господь створив сатану, дав йому ангелів і відпустив їх в західну сторону. За польським віруваннями, якщо весь час йти на схід, то можна дійти до раю, а якщо на захід – до пекла. Східні слов’яни по першому грому ворожили про майбутній врожай:
- в Сибіру вважали, що грім зі сходу обіцяє багатий урожай хліба, з півдня – середній, із заходу – неврожай;
- в східній Польщі перший грім зі сходу обіцяв врожайний рік.
Серби вірили, що поява на сході комет сприятлива для них, а на заході – несприятлива. Вони ж вважали, що побачити вранці при сході сонця змію – до добра, а ввечері при заході – до біди. Очікувати біду слід і після зустрічі зі змією, що з’явилася з західної сторони до Юр’єва дня (6 травня).
У сербів існував звичай в день святої Варвари (17 грудня) спостерігати з якого боку закипить «вариця» – ритуальна каша із зерен різних злаків: якщо зі сходу – в будинку буде благополуччя, якщо із заходу – біда і неврожай. За цією ж «варицею» ворожили і про смерть когось із членів сім’ї: якщо в середині каші з’явилася ямочка – помре господар будинку, якщо ямочка з’явилася зі східного боку – хтось із чоловіків, з західного – хтось із жінок.
Зв’язок між сходом-заходом і чоловічим-жіночим простежується в сербському ритуалі з різдвяним поліном, коли розрізняється «жіночий» і «чоловічий» бадняк: «чоловічий» рубають зі східного, а «жіночий» – із західного боку. У тих селах, де бадняка не поділяється на «жіночий» і «чоловічий», його рубають зі сходу, щоб він впав на схід. У східній Герцеговині на сільських кладовищах могила чоловіка розташовується на схід від могили дружини.
У ряді вірувань і ритуалів рух або дія, спрямовані зі сходу на захід, сприймалися як позитивні, а в зворотному напрямку як негативні. Наприклад, вважалося, що пити воду з ключа, який протікає зі сходу на захід, корисно, а ось зі струмка або ключа, що протікає із заходу на схід, не можна.
Схід в народі нерідко пов’язували з поняттям початку, а захід – кінця. Багато обрядові, землеробські і господарські дії починаються саме зі сходу. Так, болгари зазвичай зі східного боку поля починали жнива, або ж зрізали там перші колоски. Серби при оборюванні від падежу худоби або чуми орати починали зі східного боку села.
Польські селяни в першу чергу білили східну сторону хати, а світили в темряві з порога або викидали сміття в західну сторону. У поляків в минулі часи при розподілі успадкованої землі ділянку зі східного боку віддавали старшому братові.
Серби на схід тричі підкидали новонароджену дитину, щоб вона була живою і здоровою, а сербські наречені на весіллі кидали на схід яблуко дівчатам, щоб вони скоріше вийшли заміж. На Масляну серби палили багаття і стрибали через них на схід. При будівництві будинку, цоколя, кам’яної стіни або моста в східній частині будови замуровували жертву у вигляді мірки людини. На схід звернені червоні кути багатьох хат і вівтарі храмів. Ікони серби вішають на східній стіні будинку. У цій же стіни запалюють на славу Божу «славську» свічку.
На Водохреще в Сербії, перед тим як випити водохресної води, стають на сокиру, вістрям звернений на схід, три рази на неї повертаються і тільки тоді підносять воду до рота.
У Східній Сербії при першому доїнні вівці в Єгорів день (6 травня) остання овечка повинна була стояти головою на схід. Череп бика, корови або барана, застосовуваний для відводу лихого ока, на хлібному полі ставили зверненим на схід, а в винограднику – на захід, що, швидше за все, пов’язано з негативною властивістю вина.
У Боснії та Герцеговині на Різдво Христове уважно стежили за напрямком полум’я і гнітом свічки:
- полум’я направлено вгору – до врожаю жита;
- на схід – на добро,
- на захід – до хвороб худоби.
Практично у всіх слов’ян було поширене повір’я про півнячий спів курки як погану ознаку. У Східній Сербії і Західної Болгарії це повір’я модифіковано так: якщо курка заспіває півнем дивлячись на схід – це до добра, якщо на захід – до біди і смерті.
