14 листопада Православна церква вшановує пам’ять братів Косми і Даміана, які були родом з Малої Азії. Вони були майстерними лікарями і могли силою молитви зцілити безнадійно хвору людину. Завдяки братам багато людей звернулися в християнську віру. Косму і Даміана намагався змусити принести жертву язичницьким богам римський імператор Карін, але, вражений раптовою хворобою, він сам звернувся до їхньої допомоги. Після того, як святі зцілили його, їх з честю відпустили додому.
Брати не брали з людей ніякої плати. Одного разу вони змогли зцілити безнадійно хвору жінку. На знак подяки за це вона принесла Дамиану три яйця і попросила взяти їх в ім’я Святої Трійці. Святий не зміг їй відмовити. Коли ж про це довідався Косма, він сильно засмутився, і заповідав, щоб після смерті його поховали окремо від брата.
Лікуванню брати вчилися у одного старого лікаря, який з часом став сильно заздрити їх славі. Доведений цією пристрастю до нестями, він під виглядом збору лікарських рослин покликав святих в гори і там убив їх, а тіла кинув в річку.
Коли тіла братів були знайдені, люди не знали, як їх поховати – разом чи окремо. Але тут сталося диво: колись зцілений від сказу верблюд сказав людським голосом, що братів повинні поховати поруч, тому що Даміан прийняв дарунок не від користі, а з милосердя. Так люди і зробили.
Кузьминки осінні: історія свята
На Русі Косму і Даміана (в повсякденній мові Кузьму і Дем’яна) почитала з давніх часів. Якщо в канонічних житіях святі представлені як лікарі душевних і тілесних недуг, то в народі їх частіше представляли «рукомесленнікамі», які ні з кого не брали грошей за роботу. Братів-чудотворців нерідко сприймали як одного святого і називали Кузьмодем’ян (Космодем’ян).
З давніх-давен на Русі братів-чудотворців шанували також як зберігачів сімейного вогнища і покровителів ремісників, в основному ковалів. В народному уявленні Кузьма (Косма) мав безпосереднє відношення до ковальства. Його наділили великими, багатогранними здібностями і якостями – цілком людськими і в той же час магічними і чудовими, – якими володіли ковалі. В очах простих людей головне покликання християнських святих (лікування) уявлялося як свого роду перековування хворого, його перероблення та загартовування.
В однойменних дієсловах «куй» і «кувати» одне з найдавніших і головних значень – створювати, творити, а також обробляти, переробляти, перетворювати, змінювати, додавати будь-який вид. Ковалі в міфології – творці світу, перші орачі, маги і чаклуни, вправні лікарі, які мають справи з металами, наділеними в обрядовій практиці народів надприродними здібностями: з того часу, коли люди навчилися видобувати метал (мідь, залізо), металеві вироби застосовувалися як потужні талісмани, обереги тощо.
У народному фольклорі часто зустрічається образ коваля, а поняття «кувати» застосовують до різних природних явищ і ситуацій (освітніх, сімейно-шлюбних, виховних, військових та ін.). До сих пір існують вирази: «кувати кадри», «коваль свого щастя», «скував недуга», «скував мороз».
Кузьма і Дем’ян в народі славляться ковалями в прямому і переносному сенсі.
Коваль Кузьмадемьян кує лід на землі і на водах.
Без Козьмодемьяна зимі річку не закувати.
Кузьма закує, а Михайло розкує (часто в Михайлов день 21 листопада буває відлига).
Козьма з цвяхом, Микола (19 грудня) з мостом.
Кузьминики осінні ковалі вважали своїм професійним святом. У цей день їм заборонялося працювати: зі страху перед своїми святими покровителями і з поваги до них.
Кузьма і Дем’ян є покровителями не тільки ковальського мистецтва та ковалів, а й жіночого рукоділля. З цієї дати жінки старанно приймалися за прядіння і просили святих допомогти не відстати в роботі від тих, хто почав прясти раніше: Кузьма і Дем’ян, зрівняти мене пізню з ранніми.
У деяких легендах і билинах святих братів пов’язують з землеробськими роботами – вони молотники і орачі. Існувало переказ, що Кузьма і Дем’ян найохочіше наймалися молотити. Вони ніколи не вимагали плати за свою роботу і тільки просили, щоб їх вчасно годували кашею. Від цього братів іноді називають «кашниками».
У деяких місцях в день Кузьми і Дем’яна «вшановували стодола», приурочивши початок молотьби до цієї дати. У клуні несли кашу, пригощали молотники і пригощалися самі. Трохи каші залишали в стодолі для його господаря – духа стодолу.
Ще в цей день згадували домовика, який, згідно з повір’ям, в листопаді особливо бешкетує і буйствує. Щоб заспокоїти духа, який розбушувався, його або задобрювали, залишаючи всякі частування, або гнали помелом.
Святих братів (покровителів будь-якого ремесла) в народі сприймали і як носіїв знань. Для наших предків Кузьма і Дем’ян стали молитовними помічниками в освіті розуму і навчанні грамоті. У Древній Русі навчальний рік починався, коли всі сільськогосподарські роботи підходили до кінця: або з 1 листопада (в день Кузьми і Дем’яна), або з 1 грудня (в день пророка Наума).
Кузьминки осінні: традиції і звичаї
Листопадові Кузьминики часто називали «Курячими іменинами» або «Курячийм святом». В цей день до церкви носили курчат і варили кашу, яку не тільки їли самі, а й пропонували скуштувати святим покровителям дня:
Кузьма і Дем’ян, приходьте до нас кашу сьорбати.
У день Кузьми і Дем’яна – куряча смерть (ріжуть курей).
На Кузьму-Дем’яна – курчат попу, а курку на стіл.
З цього дня починали на продаж бити курей, смажили куряче м’ясо, в курниках служили молебень і кропили їх святою водою. Називали цей обряд – «курей молити». Щоб домашній птах водився, в цей день обов’язково потрібно покуштувати блюдо з курячого м’яса. Під час їжі курячі кістки не ламали, щоб птах не болів.
Святих братів сприймали як покровителів щасливого сімейного життя і домашнього вогнища. До образу чудових ковалів зверталися в святочних і весільних піснях.
Повсюдно Кузьминики вважалися дівочим святом. Існував звичай, за яким дівчина-наречена в цей день вважалася господинею будинку. Вона готувала страви для всієї родини. Почесним частуванням була куряча локшина.
У ряді місць незаміжні дівчата, щоб довести свою готовність вступити в шлюб, в це свято в знятому приміщенні влаштовували вечірки. Вони вскладчину купували продукти і влаштовували бенкет. Увечері вони звали хлопців, пригощали їх курячої локшиною (курячим супом). Святкування тривало до ранку. Якщо всі блюда були з’їдені, то хлопці вирушали на промисел – крали сусідських курей. До таких крадіжок селяни ставилися поблажливо, якщо і лаялися, то більше для порядку.
У деяких місцях було прийнято, щоб дівчата ходили по селу і випрошували продукти, з яких потім готували різноманітні страви. Цими стравами вони пригощали запрошених хлопців і дорослих, які заглянули до них на вогник.
У Пензенській губернії існував звичай влаштовувати «похорон Кузьми-Дем’яна». Дівчата робили опудало: набивали чоловічі штани і сорочку соломою, прилаштовували до них голову. Опудало підв’язували поясом, взували в старі постоли і садили в центрі хати. Спочатку жартома «одружили Кузька» на одній з дівчат, потім укладали на носилки і несли за околицю або в ліс. Там опудало роздягали, солому витягали, танцювали на ній, а потім спалювали. У нижегородських селах опудало не спалювали, а топили в річці. На наступний день дівиці влаштовували поминки, на які запрошували хлопців, робили брагу, варили кашу, пекли млинці. Перший млинець неодмінно віддавали хлопцям.
На Кузьминських гуляннях співали пісні, водила хороводи, брали участь в різноманітних іграх.
