Ця маленька непримітна пташка стала героєм багатьох казок, оповідань, приказок і народних прикмет. У народних повір’ях їй притаманна шлюбна символіка, а ще горобець уособлює спритність. Його вигляд (так само, як і ворони, грака, сороки та галки) в билинах міг приймати злий дух, що приносить своєму господареві гроші.
За народними легендами, горобці своїм цвіріньканням видали переслідувачам Ісуса Христа, а потім приносили цвяхи для його розп’яття і закликали продовжувати мучити Спасителя, кричачи: «Живий, живий!». За це Бог прокляв горобців, і вбивати їх з того часу не вважалося в народі гріхом. В якості покарання Господь зробив горобців маленькими і сіренькими, а на лапках у них невидимі пута, тому пташки не ходять, а скачуть.
За іншою легендою, лапи горобця скували птиці, щоб покарати за злодійство або за провину, скоєну під час виборів пташиного царя. Через це з горобцем в народі пов’язувалися недобрі приклади, наприклад, якщо над головою подорожнього з цвіріньканням пролетить горобець, то це віщує невдачу в справах, а горобчик, який несподівано влетів у вікно, обіцяє великі неприємності, пожежу або небіжчика.
Народні прикмети та повір’я про горобців
Пронозливість і жвавість горобця також знайшли своє відображення в повір’ях. Наприклад, у південних слов’ян був звичай на Різдво (7 січня) розговлятися в’яленими або печеними горобцями, щоб в році, що наступив придбати горобину легкість і спритність. Іноді, перш ніж поласувати горобцем, їм торкалися до рогатої худоби, щоб не тільки господарі, а й скотина була такою ж легкою і моторною як горобець.
За народними повір’ями, щоб зловити моторного горобчика, потрібно знати таку хвилину в новорічну ніч, коли горобці сліпі та глухі. Дізнатися ж її можна, підслухавши розмову худоби в цю ніч, зарившись в гної в хліві.
У Польщі в новорічну ніч існував звичай «наганяти горобців»: бажаючи пожартувати над кимось, його з мішком в руках ставили під дах і обіцяли зверху нагнати горобців, а замість цього обливали людину водою з даху.
Спритні горобці часто завдавали значної шкоди селянським полям. Щоб уберегти від них свої посіви, селяни застосовували різні обряди і прийоми. Наприклад, щоб влітку в полі горобці не їли жита, коноплі тощо, в західних районах України і Білорусії під Новий рік горобців ловили і варили або пекли їх, а іноді спалювали або сушили в печі, а навесні їх попіл змішували з зерном і використовували при першої сівбі. Вірячи, що таким чином вийде захистити посіви від горобців. У деяких місцях проводили інший обряд: щоб горобці нічого не чули і не знали про майбутні посіви, в Різдвяну ніч їх називали сліпими і до зорі топили піч. Коли ж приходила пора сіяти, робили це або до світанку, або після заходу сонця і обов’язково мовчки.
Для утихомирення пронирливих птахів застосовували і такий спосіб: під Новий рік дівчата верхи на мітлі об’їжджали навколо своєї садиби, читаючи спеціальну змову. На Русі в Різдвяний святвечір першу ложку каші не з’їдали, а залишали для горобців на куті будинку, щоб вони наситилися і не шкодили посівам. Існувало повір’я, що приборкати горобців допомагають предмети, що побували в контакті з небіжчиком: землю або пісок з могили додавали в насіння при посіві, стружкою від труни обкурювали поля і т.п.
У народному фольклорі горобця традиційно наділяли чоловічою символікою. У загадках він постає як «спритний хлопчина у строкатій сорочці». У казках іноді чоловік перетворювався в горобця. У святочних і весняних хороводах горобець постає у вигляді удалого молодця, гуляки, що вибирає собі дівчину, молодожона, а іноді і коханця або спокусника чужої дружини. Ця шлюбна символіка знайшла відображення в різних прикметах і ворожіннях:
- якщо горобець влаштує гніздо на даху нового будинку, то дівчина, яка живе в ньому, скоро вийде заміж;
- в дівочих ворожіннях приліт горобчика віщує дівчині появу молодого нареченого;
- щоб дружина любили чоловіка їй іноді давали з’їсти горобине серце (цей засіб згадується в одному з рукописних лікарських порадників, як спосіб застосовний до жінок, які зраджують чоловіків);
- сон про горобця віщує жінці вагітність;
- у випадках важких пологів в деяких місцях жінці разом з водою давали проковтнути трохи гороб’ячого посліду;
- їсти горобине м’ясо вважалося корисним чоловікам, які страждають статевим безсиллям, а хлопчаки в старовину навіть мазали гороб’ячим жиром собі пеніси, щоб вони краще росли.
З горобцями в народі пов’язували т. зв. Горобину ніч – одну з літніх або осінніх темних ночей (в деяких повір’ях, ніч на 1 вересня по ст. ст.), коли горобці летять з полів і злітаються в те місце, де чорт міряє їх величезною міркою: тих, хто мірку переповнив, відпускає на волю, а тих, хто залишився, вбиває.
Втім, Горобиними (або Горобиновими) в народі нерідко називали ночі з сильними грозами і блискавицями, а також ночі під час цвітіння і дозрівання горобини (з 18 по 21 червня). У народних повір’ях такі ночі співвідносилися з поняттям про розгул нечистої сили і небесну битву. Вірили, що в цей час буря і блискавка знищує відьом, чаклунів та інших нечистих духів. А ще в деяких місцях Горобина ніч асоціюється з однією з червневих ночей напередодні Івана Купала або Петрова дня, коли цвіте папороть.
