8 листопада Православна церква вшановує пам’ять великомученика Дмитра Солунського, який постраждав в 306 році за віру в Христа при правлінні імператора Діоклетіана. Святий займав високий пост проконсула при дворі. Імператор не знав, що Дмитро є таємним християнином і призначив його намісником в м. Солунь, щоб він від зовнішніх ворогів захищав довірені землі, а також очистив місто від християн.
Прибувши на місце служби, Дмитро почав викорінювати язичницькі звичаї і поширювати віру в Христа. Імператор, дізнавшись про те, що відбувається, наказав стратити святого, пронизав списами. Мученицьку смерть Дмитро прийняв в 306 році. Його тіло поховали вірні християни, а коли до влади прийшов Костянтин Великий над могилою мученика спорудили храм. Через сто років мощі Дмитра Солунського були знайдені нетлінними, при них відбувалися зцілення і чудеса.
Існує переказ, що коли на рубежі VI-VII століть авари, які прийшли з Дону, осадили Солунь, на міській стіні з’явився святий Дмитрій, і стотисячне вороже військо почало тікати. Житіє святого розповідає, що він багато разів звільняв полонених від ярма невірних і допомагав їм дістатися в Солунь.
З давніх-давен на Русі шанували ікони Дмитра Солунського. У великого князя Всеволода Юрійовича перебувала одна з найбільш ранніх ікон, яка була написана на гробової дошки святого мученика. З Солуні до Володимира її перенесли в 1197 році. Це було розцінено як значуща подія, яку внесли в святці і щорічно стали відзначати як свято. Деякий час ікона перебувала в Києві, потім у Володимирі, а в 1380 році за князя Дмитра Донського була перевезена до Москви. Поставили ікону в Успенському соборі. На честь глибоко шанованого великомученика багато російські князі називали своїх спадкоємців Дмитрами.
Дмитру Солунському моляться про надання допомоги на полі брані, про дарування терпіння і мужності, про зцілення очних хвороб, про прозріння сліпих.
Дмитрієв день: історія свята
Ще в дохристиянські часи у наших предків зародилася традиція осіннього поминання покійних родичів. Систему таких поминань впорядкували православні святці, віднісши їх до певних дат церковного календаря. Дмитрівська субота – одна з найважливіших поминальних термінів. Встановлена вона була князем Дмитром Донським в 1830 році після битви на Куликовому полі, коли в кровопролитному бою над військами Золотої орди Мамая була здобута перемога, яка поклала початок звільненню Русі від ординського ярма.
Російське військо, що виступило проти татаро-монголів, в ніч на 7 вересня 1380 року стало переправлятися через річку Дон. На другий день вранці був густий туман і тільки о третій годині прояснилося. До цього часу російські полки вишикувалися вже за Доном. Вороже військо спустилося з пагорба на широке Куликівське поле, російські війська зробили теж саме. Сторожові полки вступили в битву, який на Русі ще не бувало …
Дмитро Донський перед початком битви встав в перший ряд війська, помінявшись одягом з Михайлом Бреноком, який замість нього став під прапор. Після битви Бренока знайшли вбитим, а поруч з ним полягло багато російських бояр і князів, які захищали в бою «князя». Під час битви великий князь був контужений і збитий з коня, але зміг дістатися до лісу, де і знайшли його після бою під зрубаної березою.
Дмитро Донський наказав здійснювати вселенську панахиду про всіх воїнів, загиблих на полі бою, в суботу перед днем пам’яті його небесного покровителя – Дмитра Солунського. Згодом цей день визнали днем поминання не тільки загиблих воїнів, а й усіх покійних. Так Дмитрівська субота увійшла в систему річних «батьківських субот».
Дмитрієв день: прикмети і звичаї
В Дмитрієв день на Русі повсюдно справляли поминки по покійним. Дмитрівський тиждень називали батьківським, дідовим. Субота перед днем пам’яті Дмитра Солунського особливо шанували. У народі її прозвали Дмитрівською суботою.
У Дмитрівську суботу і Дмитрієв день не працювали. Напередодні Дмитрівської суботи в хатах мили підлоги, лавки застеляли полотном, на полицю з іконами вішали рушник. Згідно з повір’ям, вночі в будинок приходять покійні батьки. Вони ходять по полотну, а потім втираються рушником.
В Дмитрієв день влаштовували поминальну трапезу і запрошували гостей. Господарям хотілося почастувати відвідувачів смачніше і ситніше. На Русі традиційними поминальними стравами вважалися кисіль і млинці.
Дмитрієв день був одним з термінів сватання. На Дмитра дівки хитрі, тобто збираються заміж вийти. Після цього дня і до зимового м’ясоїда рідко в селах грали весілля. Тому 8 листопада вважали завершенням осіннього шлюбного сезону.
Дмитрієв день вважали початком Дмитрівського (зимового) півріччя, яке триває до 6 травня (Юр’єва дня). Юріїв день відкриває друге, Юр’ївське півріччя. Згідно з повір’ям, в ніч на Дмитрієв день (як і на Юр’єв) відьми з неба скидають місяць, перетворюють його в корову і доять.
У народі вважали, що святий Дмитрій приносить зиму, а святий Георгій – літо. З цим пов’язані і деякі приказки:
Прийшов до нас святий Дмитрій на білому коні.
Дмитрієв день – зима вже лізе на плетень.
У південних слов’ян Дмитрієв день відділяв літню частину року від зимової. У цей період закінчувалися терміни господарських договорів і боргових зобов’язань. За півроку роботи наймачі розплачувалися з вівчарями, пастухами і слугами, після чого укладали договори на наступну половину року.
Прикмети на Дмитрієв день:
Якщо в цей день сніг випав, то і на Великдень буде сніг.
Якщо на Дмитра відлига, то зима і весна теж теплими будуть.