Червона гірка – перша неділю після Великодня. У православній традиції цей день присвячений явищу Спасителя апостолу Фомі на восьмий день воскресіння. Коли Ісус явився апостолам, Фоми не було серед них, тому почувши радісну новину він в неї не повірив, сказавши: «Якщо не побачу на руках Його ран від цвяхів, і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки мою в ребра Його, не повірю». Через тиждень до нього з’явився воскреслий Христос і запропонував доторкнутися до Своїх ран. Тільки після цього Фома повірив у воскресіння і в Христі визнав розп’ятого Вчителя. Звідси і пішов вислів «Фома невіруючий», який позначає недовірливого слухача.
У Фомину неділю закінчується Світла седмиця (перший тиждень після Великодня). У храмах востаннє служать літургію по святковому великодньому чину і закривають царські врата.
Фомина неділя названа Червоною гіркою, тому що за народною язичницькою традицією так називали дні настання весни, коли народ піднімався на найвище місце (гірку), де розпалювалися багаття на честь Джадьбога. Поруч з цими вогнищами відбувалися жертвопринесення, а також чинився суд – «полюддя».
Гори в старовину вважалися колискою людства, батьківщиною і обителлю богів, а ще природними межами їх володіння. У слов’ян гори шанувалися священними. Саме на них здійснювали більшість богослужбових обрядів і звичаїв.
Неділя – день весіль. Цей день вважали щасливим для молодят. Тому в ряді місць до Фоминої неділі намагалися приурочити весілля.
Весілля на Червону гірку
До цього дня закінчувалися перші весняні, що почалися з Великодня, ярмарки наречених, і починався період весіль, тому Фомина неділя – перший день після Великого посту, коли в церкві дозволені вінчання.
З давніх-давен Червона гірка є дівочим святом. У цей день не тільки грають весілля, але і йде посилене сватання – женихи вибирають наречених. На свято дівчата намагалися прийти в кращому своєму вбранні. Якщо хлопець чи дівчина на Червону гірку просидять вдома, то це вважалося поганою прикметою:
- такий хлопець або зовсім не знайде собі наречену, або візьме в дружину рябу потвору;
- дівчина або зовсім не вийде заміж, або побереться з яким-небудь чолов’ягою-замухришкою.
А ще для зустрічі весни дівчата і неодружені хлопці на вулиці обливали один одного водою. За правилом, якщо хлопець облив дівчину водою, то він повинен до неї посвататися. Того, хто цього не робив, вважали лихим кривдником, викрадачем дівочої честі.
Найсміливіші і відчайдушні в цей день купалися в річках, а потім співали пісні, стрибаючи через тин городу, зграйками ходили навколо стогів сіна.
У деяких місцях до суботи Пасхального тижня і у Фоміну неділі був приурочений особливий обхід дворів – відвідування і весняне вшанування пар, які недавно одружилися. Іноді гукати молодих ходили чоловіки на чолі з шановним старим, але набагато частіше – жінки, причому процесію могла очолювати жінка верхи на мітлі.
Побачивши що йде до будинку натовп, молода замикала двері, а ті, хто прийшли, перед ґанком або вікнами співали пісні, які були напрочуд поетичні й пронизані символікою сімейного щастя. Молодій парі бажали щастя, любові і здорових дітей. Після цього, молода виходила на ґанок і кожному виносила по червоному яйцю і стопочку вина, а іноді і по шматочку пирога з начинкою з курячого м’яса (як відомо, курка – символ заміжньої жінки, господині, оточеної дітьми).
Якщо ж молода не виносила гостям частування, або воно здавалося їм малим і скупим, то на адресу господині летіли загрози, які становлять особливий фольклорний жанр: «Не даси яйця – втратиш молодця!».
Почастувавшись і ще раз побажавши молодим всього хорошого, натовп йшов далі, до іншої хати, де теж жили молодята.
Червона гірка: традиції і звичаї святкування
На Русі Червона гірка відзначалася широко і святково. На великих вулицях і площах збирався народ. Люди з піснями і хороводами закликали весну. При сході сонця, під керівництвом хороводниці, виходили на пагорб. Хороводниця, звертаючись на схід, читала молитву, а потім входила в коло, тримаючи в одній руці круглий хліб, а в іншій – червоне яйце, і заспівувач пісню:
Весна красна!
На чому прийшла?
На чому приїхала?
На бороні,
На плузі…
Далі перераховувалися знаряддя праці, якими обробляли поле.
У деяких місцях виготовляли солом’яне опудало, яке кріпили на довгу жердину і ставили на пагорбі. Навколо нього співали пісні і водили хороводи, а потім сідали навколо пагорба і пригощали один одного фарбованими яйцями. Увечері з піснями і танцями опудало спалювали.
Щоб захиститися від нещасть на весь майбутній рік проводили спеціальний обряд. Рівно опівночі всі дівчата і жінки села з піснями виходили за околицю. Там їх чекали три літні жінки з іконою Божої Матері і три молоді з сохою. Жінки знімали хустки, дівчата розплітали коси. Поверх сохи клали дошки, на які сідало кілька жінок. Соху притримували ззаду, а попереду до неї прив’язували мотузки, за які тягли її навколо села. На всіх перехрестях зупинялися, щоб намалювати хрести. Баби з іконою йшли попереду процесії і молилися. Обійшовши село і повернувшись на вихідну позицію, жінки влаштовували святкову трапезу. Трохи пізніше до них приєднувалися і чоловіки.
Гулянка тривала до третьої години ночі, а потім всі йшли по домівках, тому що гуляти після третіх півнів вважалося гріхом. За повір’ям, після такого обряду всі біди і нещастя залишалися за борозною і не могли через неї переступити і нашкодити селу.
На Червону гірку в роки язичництва починалося і поминання батьків. На пагорбах в цей день палали священні багаття – вогні в честь Джадьбога – бога Сонця. Навколо цих вогнів робили молитви і жертвопринесення: в дар божеству приносили поліна для багать, а також різноманітну їжу. Все село виходила на кладовищі до могил своїх близьких. Приносили їжу і питво. Жінка на могилах голосили. Їжею ділилися з небіжчиками: на могили лили пиво, вино, масло. По ним катали яйця. Цей образ прийшов до нас ще з язичницьких часів з Греції, де було заведено поминати покійних і робити жертвопринесення.
У давнину на Русі не було ніяких капищ. Їх замінювали лісові галявини і «червоні гори», на яких пізніше, на місці повалених ідолів і споруджували церкви.
За старих часів поминали померлих на Червону гірку і в Фомін понеділок. Сьогодні ж Православна церква категорично проти проведення подібних язичницьких обрядів на цвинтарі. Для поминання покійних родичів відведено спеціальний день Радуниця – десятий день після Великодня.
Цікавий факт. Червоною гіркою на Русі називали не тільки конкретний день (Фомина неділя), а й весняні гуляння. В одних місцях вони починалися на Великодньому тижні, в інших – на Фомином. Тривали такі гуляння, як правило, до Юр’єва дня (6 травня).
